Рубрика "Знайомство з героями"

Газета "Білівський часопис" спільно з сайтом Білівської сільської ради запроваджує нову рубрику під назвою "Знайомство з героями". В ній ми розповідатимемо про пересічних білівчан, які безстрашно піднялися на захист Батьківщини і ціною власного життя обороняють її від ворожого загарбника. Знаймо своїх героїв!

Андрій Маньовський

 Чортківчанин за походженням, білівчанин за місцем проживання. У мирному житті 31-річний Андрій Маньовський щасливий чоловік, батько чарівної донечки Марусі, успішний юрисконсульт, адвокат. Та коли у його життя несподіваним вихром ввірвалася війна, всі ці такі звичні для нього ролі довелося відставити на другий план, і прийняти на себе іпостась солдата.

Стриманий, серйозний та кмітливий – таке враження справляє на мене Андрій при першій зустрічі. Говорить про те, що вважає за потрібне, не розмінюється на пусті фрази. Має внутрішній стержень, проте позбавлений жорсткості. Реалістично оцінює нерівність сил воюючих сторін, проте вірить у нашу перемогу.

10 квітня він потрапив під мобілізацію. Не проходивши строкову службу в армії, деякі знання військової справи Андрій отримав на воєнній кафедрі при університеті. Та, як зізнається чоловік, більшість основ він здобув безпосередньо на фронті. Таким чином, донедавна Андрій Маньовський обороняв нашу державу від загарбника в складі окремої механізованої 51-ої бригади з постійним місцем дислокації у Володимирі-Волинському.

Важкі умови перебування, холод та не завжди корисна їжа підкосили здоров’я  Андрія. З’явилися проблеми із шлунком, спиною, судинами тощо. Тому, останні півтора тижні чоловік перебував вдома і намагався підлікуватися, щоби незабаром з новими силами повернутися до побратимів.

За словами військовослужбовця, зараз активно вирішується питання по розформуванню бригади, у якій він проходить службу. В такому випадку їхній службовий склад буде переведений до інших бригад. Наразі Андрій Маньовський займає посаду командира взводу управління першої

Як відомо, ця війна, яку бояться так називати чиновники, крім недостатнього військового обладнання та техніки, приховує в собі ще чимало недосконалостей. Однією з таких поділився з нами Андрій. За його словами, на службі основні проблеми виникають через некваліфіковане керівництво. Штатні офіцери не хочуть брати участі у навчанні мобілізованих «партизанів», і головні ази служби доводиться вивчати на практиці самотужки. Щодо вищого офіцерського складу, то ті речі, котрі мали б бути пріоритетними на війні, відходять для них на задній план. Складається враження, що глибоко в свідомості деяких командирів вкоренилася зневажлива модель поведінки до рядового солдата. В такому випадку про надання взаємодопомоги і підтримки своїм підопічним мова навіть не йде.

Велику допомогу в плані харчування та теплого одягу надає громадська організація «Громадський майдан» з осередком у м. Чорткові. І взагалі, якби не волонтери, говорить Андрій, їм би довелося несолодко.

На моє запитання, коли закінчиться війна, Андрій відповів так: «Якщо б у нас була настільки потужна і чисельна техніка, як у противників, то війна би вже закінчилася, а може б і зовсім не розпочиналася. У них перевага в техніці, у нас – в силі духу. Адже ми захищаємо рідну землю, а вони на неї безправно посягають».

Хоча, нашим військовим волі до боротьби не позичати, але вороже  ставлення до них жителів захоплених терористами міст, звісно, не радує. Солдату, який сьогодні захищає свою Батьківщину ціною власного життя, достатньо невеличкої допомоги та простого «Спасибі». Натомість частина жителів Донбасу, не розуміючи у якому неоціненному боргу вони перед солдатами, поливають їх брудом і кидають у спини необґрунтовані звинувачення, називаючи «карателями», «бандерівцями», «правосеками».

До всього невеселого переліку додається ще й наявність шпигунів серед українських військових, які зливають секретну інформацію противникам. Та й на підтримку з боку влади після повернення з війни солдати не надто надіються.

Якась печальна картина вимальовується… Та чи може солдат дозволити собі впасти у відчай? Ні – так відповість вам кожен, хто на зараз на полі бою. Андрій Маньовський не виняток. Попри всі труднощі, з якими йому довелося зіткнутися на війні, він не припиняє вірити, що колись війна закінчиться, а за нею почнеться мирне спокійне життя, на яке ми всі так заслуговуємо.

Аліна Сокальська

Фото з особистого архіву Андрія Маньовського