80 років тому наша багатостраждальна країна понесла непоправну втрату. Близько 10 мільйонів невинних людських душ було загублено внаслідок геноциду українського народу, штучно влаштованого радянською владою у 1932-33 рр. Чорним викарбована дата, остання субота листопада, скорботою та жалем озивається у серці кожного українця. В цей день в Україні проходять жалобні заходи, загальнонаціональна хвилина мовчання та акція «Запали свічку» для вшанування пам’яті загиблих.

Біля дерев’яного хреста пам’яті жертв голодомору 1932-33 р. у с. Біла щороку проводяться заходи, присвячені вшануванню жертв цієї страшної трагедії. Щоправда, цьогоріч меморіальний захід пройшов не у суботу, як по всій країні, а в неділю. В той день на очах у присутніх миготіли сльозинки і навіть небо плакало разом з ними рясним дощем. Традиційно захід розпочався богослужінням, яке відправили священики двох церков: УПЦ КП «Різдва Пресвятої Богородиці» о. Богдан Верхомій та УГКЦ «Воздвиження Чесного Хреста» о. Володимир Заболотний.

Неможливо було без жаху слухати про ті страшні речі, що переносили зморені голодом люди, у яких відбирали останні шматочки хліба, а з ними надію на життя. Сказав своє слово і сільський голова Володимир Петрович Шматько,

який закликав пам’ятати жертв Голодомору і ті страшні випробування, які вони перенесли. Він сказав, що треба боротися зі всіма незгодами, які випадають на нас, і що у нашої країни ще попереду Європейське майбутнє, якщо ми самі того захочемо. Опісля натхненних слів пана Володимира, пам’ять жертв Голодомору вшанували хвилиною мовчання. Слово дали і жителю села Біла, депутатові сільської ради, Демковичу Миколі Івановичу.

Все, що нам залишається сьогодні, це кожної суботи листопада ставити на вікно свічку, молитися до Бога за упокій душ загиблих та завмирати на хвилину у скорботному мовчанні.

Адже, ми не в змозі відвернути те страшне лиходійство радянських катів, які без краплини жалю дали вмерти мільйонам людей. Бог їм суддя. Але забути цю трагедію ми, українці, просто не маємо права.

Аліна Сокальська

Фото Сергія Коцана