Рубрика "Знайомство з героями"

Газета "Білівський часопис" спільно з сайтом Білівської сільської ради запроваджує нову рубрику під назвою "Знайомство з героями". В ній ми розповідатимемо про пересічних білівчан, які безстрашно піднялися на захист Батьківщини і ціною власного життя обороняють її від ворожого загарбника. Знаймо своїх героїв!

Андрій Нагірний

Коли Україну охопили буремні події на Майдані Незалежності, 33-річний білівчанин Андрій Нагірний одним із перших зі свого села відправився до Києва. Та майже весь час знаходився там. Непереборному бажанню змін та кращого життя для своєї Батьківщини чоловіка не було меж. Тому запалившись вогником Революції Гідності, сумніви щодо перебування Андрія в зоні АТО, (як її прийнято називати, хоча насправді всі розуміють, що йде війна) спочатку в нього самого, а згодом і в близьких повністю відпали.

Життєві обставини склалися так, що до 25-ти років Андрій був уже сім’янином з двома дітьми. Тому, пройти строкову службу в лавах Збройних сил України йому так і не довелося. Коли розпочалися військові дії на Сході України, не отримавши повістки до армії, Андрій спочатку намагався вступити добровольцем до складу Національної гвардії. Але через таку, здавалося б, невагому річ, як низький зріст, його не прийняли. Когось такі перешкоди  змусили б задуматися, чи варто попри можливість лишитися вдома намагатися потрапити на війну. Та тільки не Андрія. Його подібні труднощі спонукають до ще активніших дій, але аж ніяк не до відступу назад.

І тоді чоловік зв’язався з всеукраїнською організацією «Тризуб», яка допомогла йому потрапити спочатку на вишколи, а згодом і на фронт. Таким чином із початку серпня по сьогоднішній день, Андрій Нагірний у складі ДУК (добровольчого українського корпусу) "Правий сектор", приєднаного до 93-ї бригади, разом зі славнозвісними «кіборгами», захищає Донецький аеропорт.

Мама чоловіка, Ольга Павлівна зізнається, що впертість це одна з основних рис характеру її сина. Тому, якщо він щось для себе постановив, переконати його – надскладне завдання. Час від часу мати та син спілкуються по телефону, але ще ні разу Андрій не деталізував своє перебування там, а лиш коротко повідомляв, що з ним усе в порядку. Та близьким Андрія більше і не треба: лиш би почути рідний голос і переконатися що він живий та здоровий.

Мені чомусь особливо запам’ятався уривок однієї з їхніх із сином розмов, який пригадала Ольга Павлівна під час нашого з нею інтерв’ю.

• Андрійку, будь обережний там. – благала мати, – Думай над своїми діями, не роби нічого на гарячу голову.
• Мамо, тут не така війна. – відповідав син, – Ми повинні робити все швидко і залежно від обставин.

Згадуючи сина, голос Ольги Павлівни тремтить. А очі виблискують і здається, з них от-от потечуть сльози. Та жінка стримується й не дає волю емоціям. Одразу помітно, що попри страх і материнське хвилювання за сина, Ольгу Павлівну сповнює почуття невимовної гордості за свого найріднішого героя.

Не тільки мама, але й дружина Ірина очікує на свого мужнього чоловіка вдома. І поки Андрій зі зброєю в руках захищає рідну землю від загарбника. Ірина самотужки виховує двох його дочок і шукає потрібні слова, щоби пояснити малечі, де їхній тато. На допомогу приходить бабуся Насті та Софійки: разом з невісткою жінка пояснює дівчаткам, що тато охороняє наш край і робить все для того, щоби в Україні був мир.

На фронті він безстрашний військовий, в тилу – люблячий чоловік та батько двох донечок. Так само, як і його побратими, Андрій мріє про те, щоб скоріше закінчилася війна, хоч і розуміє, що перемога дасться зовсім нелегко, та мріє повернутися додому, тільки вже в країні, де немає війни.

Для Андрія з першого мітингу на Майдані до цього часу не було іншого варіанту, крім як боротися. Боротися з бандитською владою, з корумпованою системою, врешті-решт з сусідським загарбником, який без будь-якого права вліз на чужу землю. 

Андрія Нагірного без будь-якого пафосу та перебільшення можна називати героєм. Бо жертвувати своїм життям заради блага інших, безстрашно ставати на захист Вітчизни, щодня переносити надважкі моральні та фізичні випробування, може тільки той у чиїх грудях б’ється відважне серце героя. 

Аліна Сокальська

Фото з особистого архіву Андрія Нагірного