Теплим літнім днем ми вирушили на екскурсію по вулиці Кут і дізнались про таке :

1. Чому ця вулиця називається Кут?;
2. Читальня на Куті;
3. Хрест в офіру Ісуса Христа(біля Юзькових);
4. Хрест Новосядлих;
5. Хата у якій виріс Петро Степанович Федоришин;
6. Чехів Дуб. 

  Кут протягом багатьох століть доточував і приєднував до себе численні вулички і провалки. Найперше Загороди – у цій частині села було кілька хат за городниками, саме так називали у 15-16 ст.  вільних селян, які користувалися вільними будинками та не великими наділами землі. Попри Серет ішла вулиця Вогіркова через те, що люди які там жили любили вирощувати огірки. А  на пагорбі Теребіж , ця назва пішла , ще з давнього періоду Київської Русі, коли люди відвойовували в лісових масивів поля, для заняття землеробством. Теребити – означає  звільнити площу від лісу. У селі є дві назви Теребіж, на Куті  і в Ліску. У селі зафіксовано іще дві назви – дві Худибини. Одна назва донині й залишилася Худибиною, уже правда вулицею, а інша назва отримала назву Садловщина. Худибина – значить худі, малородючі землі, поле, котре годиться лише для випасу худоби. У цій частині Білого було тісно пов’язані із Помірками. Назва Помірки походить від слів «поміряні землі». Людині , малознайомій із розташуванням білецьких вулиць та яка пройшла увесь Кут  і видряпалась на Теребіж здається , що то кінець. Та ні! Одразу дорога роздвоюється, одна веде на хутір Гевки, а друга на Худибину. За Худибиною тече річка Серет  і далі ідуть Скородинські угіддя. 

    Кутинська читальня в цій хаті була довший час, аж до «перших москалів». У цій хаті організовували вистави. Коли в хаті не вміщалися усі глядачі, то проводили вистави в стодолі. У Кутинській читальні було багато активістів. Сюди сходили і радилися. Співали  українські пісні, які не можна було співати. Говорили  про політику.

    Хрест в офіру Ісуса Христа .Доля цього оберега подібна до багатьох інших сільських хрестів. До війни тут стояв кам’яний хрест, а за радянської влади його не  стало, спершу його розбили в 1947 році місцевий коваль скріпив розбитий хрест залізом, він простояв аж до приходу других хрестонещителів. Керуючий компартією разом з місцевим священником ходили по людях і попереджали  про те ,що битимуть хрести. Щоби врятувати хрест його вивезли на  цвинтар. Як тільки усе змінилося  вуличні жителі зібрали кошти і повернули хрест на місце.

    Хрест Новосядлих  був ще до війни споруджений. Щоб врятувати його від побиття, сім’я Новосядлих забрали на своє подвір’я.  коли усе змінилося його повернули на місце, цілим і не ушкодженим. Тепер про хрест піклується Роман Боднар. Він зрізав старі дерева, насадив нових.

   Петр́о Степ́анович Федор́ишин (нар. 20 липня 1949, с. Біла, Україна) – журналіст, редактор, педагог, спортивний діяч. Заслужений журналіст України (2004). Член Національної спілки письменників України (2015). Кандидат філологічних наук (1996), доцент (2004). Майстер спорту СРСР із самбо (1976), володар чорного пояса з карате (1990).Написав книги про село  «У водовертях Серету» (2012) , «Важкий кожух, але свій» (2015).

Чехів дуб – старий  житель лісу, йому дуже багато років. Є легенда, що у воєнні роки  чекісти переходячи річку і посадили дуба, який зберігся до наших днів. Місцеві жителі називають дерево Чеховим дубом. Доторкнувшись  до нього можна загадати бажання і воно обов’язково здійсниться.