Сьогодні ми дослідили такі місця:

• Хрест у пам'ять Голодомору;
• Приміщення польської гміни;
• Хрест на Райшурі;
• Слухали про загадкового Юрашка;
• Побували біля місця, де був білецький замок.

Відома істина: хто зневажає минуле, не збудує майбутнього. Білецька громада найпершими в районі започаткувала воздвиження символічного хреста у пам'ять українських голодоморів. . Вони встановили скорботеий християнський знак в центрі села, біля будинку культури в день 7 – ї річниці чорнобильської трагедії і освятили його 2 травня 1993 року.

Звернули увагу на  приміщення  Білівська сільська рада, і дізналися, що  раніше це було приміщення Польської гміни, збудоване у 1934 році. Після війни тут розташувався дитбудинок для сиріт, потім школа.

«Найцентральнішім центром» чи слід вважати в Білій Райшуру?  Назва райшура залишилась білянам від Австрії і означає щось на кшталт «відкрите місце, вільна площа», тобто не займана площа. Справді до війни ця місцина небула зайнята будівлями тут влаштовували схід жителів села і танці для молоді. Щодо центрального розташування, то нині з Райшурою успішно змагається вулиця Штокалівка, в зосередженні двох церков. Городчика Божої Матері та сільського будинку культури. Тут залишився невідновлений колишній християнський знак, знищений у 50 – х рр. комуноатеїстами. Лише мізерна частина металевої огорожі, яка віддаляла святе місце, ховається від остаточного зникнення, вростаючи надійно в ясиневий стовбур.

Цікава історія про Юрашка. Жителі Білого, котрі ще пам’ятають кінець  50-х  років минулого століття, пригадують невеличкий потічок, що штучно відокремився від річки Біла (нині називаємо її Млинівкою), в тому місці де  вона чомусь на когось нагнівавшись, звернула від Скалки вправо. Потічок прямо струменів до Юрашкового млина. Місток на відміну від ширшого моста через Млинівку  ніколи не руйнувався, бо був невеличким і міцно сидів  на берегах, називали Юрашковим. Юрашків млин, Юрашківе Євангеліє, Юрашків місток…  а, ще багато добрих справ повязаних із цим іменем, залишилося в переказах жителів села. То, хто ж він, загадковий Юрашко?  Юрашко був багатою людиною, та начебто жив неподалік церкви Воздвиження Чесного Хреста і віддав свою землю під її будівництво. Старожили розповідали, що Юрашко був добрим, про млин на якому він дозволяв селянам у певні дні молоти безкоштовно, що милосердно ставився до людей. Автор книг: «У водовертях Серету», «Важкий кожух, але свій» довго шукав якусь інформацію про цього Юрашка і якось натрапив на неї. Він  шукав Юрашко прізвище, а виявилося, що це його ім’я, а прізвище його Єжи. Юрашко подарував Євангелію, ЇЇ доля невідома. Можливо вона знаходиться у когось з жителів села?Там де автобусна зупинка мало кому відомо, що ще півстоліття тут був Юрашків місток і текла Млинівка до Юрашкового млина.

Гуртківці зупинились біля пагорба  на якому  була розміщена білецька фортеця, яка згоріла у липні 1640 року, вона слугувала людям протягом багатьох віків. Це був дерев’яний замок житлово – оборонного типу. Виник він у 14 столітті. Тоді на Поділлі зводили чимало таких споруд – вони мали захищати землі від нападників. Замок був оточений широкими дерев’яними мурами із земляними укріпленнями та бастіонами, перед мурами розміщувався великий рів. його можна було подолати через спеціальний міст, що опускався і піднімався за потреби на  ланцюгах. З іншого боку замок мав природній захисток. Городня, так називали укріплення, складена з двох дерев’яних стін, заповнених глиною, піском та камінням, обліплювалася глиною. Білецький замок займав досить велику площу, на його території в час нападу ворогів могло заховатися майже усе населення міста Біле. Власне, поселення в середньовіччі отримувало статус міста тільки за наявності замку як оборонно – фортифікаційної споруди. Білецький замок мав свої підземні ходи та комори. Чи не в них переховувала скарби Марії Могилянки та Спефана Потоцького Софія Замеховська, коли задумала їх не віддавати? У білецькій фортеці, яка існувала майже три століття, проживали, як правило управителі маєтку та власники, коли навідувалися у свої володіння. У 16 столітті тут довший час жив Ян Творовський, власник міста Біле і переможець багатьох боїв з турками і татарами. Інколи саме з Білого він вирушав у ратний похід. Після руйнації замку у 17 столітті Біле втратило свій статус містечка, а саме фортеця занепала і майже зникла з лиця землі. Місце її знаходження ніхто не досліджував. У 2007 році архелогічне обстеження білецького замку зробив історик з Чорткова Володимир Добрянський. Ось що він дослідив. Замок знаходився в лісі західної околиці центральної частини Білого, що має топонімічну назву «Скалка. Розташований на високому мисовому пагорбі висотою більше 60 метрів і має назву «Малинова гора». Як показали дослідження, замок мав загальну довжину 120м. ширина у південній ділянці – 40м; в північній – 90м. дослідник знайшов перепалені куски глиняної обмазки та деревне вугілля. Зібрана кераміка представлена фрагментами горщиків трьох типів. Білецький замок містить багато не розгаданих таємниць. Віриться, що до їх розгадки ще дійдуть руки наших науковців, що в майбутньому держава проведе консервацію цієї пам’ятки та,  долучивши городища Моклеківського комплексу епохи Київської Русі, створять еко музей під відкритим небом із подальшими використанням як одного з найцікавіших об’єктів інфраструктури замкового туризму Тернопільщини.

 Наша екскурсія закінчилась пікніком. Діти веселилися, спілкувалися з новими знаннями історії села  повернулися додому!