Доля біженців - 10 Липня 2014 - Білівська сільська рада
 


Меню
Пошук
Посилання
Чортківська РДА
Чортківська РайРада

Офiцiйне представництво Президента України
Головна » 2014 » Липень » 10 » Доля біженців
16:16
Доля біженців

Покинути все, аби зберегти найцінніше

Хоча ситуація на Сході вже не настільки критична, як кілька тижнів тому, та жителі Луганська, Слов’янська та інших, свого часу захоплених терористами міст, все ще бояться повертатися до рідних домівок.

Одна з сімей-біженців, яка близько місяця тому втекла з небезпечного для життя Лисичанська, що на Луганщині, сьогодні проживає у с. Біла. Спочатку маму з двома малими дітьми поселили в одну з квартир Чорткова. Та, зважаючи на те, що квартира доводилась житлом ще для сімох осіб, згодом постало питання про переселення біженців у інше місце.

Так, за сприяння сільського голови Володимира Шматька і небайдужої жительки села, яка надала свій будинок з придатними житловими умовами, перелякана сім’я нарешті знайшла своє пристанище у Білій. Спочатку в будинок поселили тільки маму з дітьми, згодом до них приєднався й чоловік.

Коли ми завітали до нового дому переселенців, там було доволі затишно та прибрано, а усміхнені дітлахи з цікавістю виглядали з-за дверей. Попри те, що все сімейство спілкується російською, і діти, і батьки все розуміли, і навіть подекуди відповідали українською. Протягом нашого візиту малеча поводилася чемно: донька-школярка знала, що сказати при зустрічі та прощанні, і без прохання матері забавляла маленького братика.

Як розповідає мама, пані Олена, їхня сім’я була однією з останніх, хто покинув Лисичанськ. Більшість міських жителів вже давно пороз’їжджалися до родичів та знайомих, переважно в Росію. Коли почали гинути люди, а постріли під вікнами змушували перелякано здригатися і плакати дітей, вони також вирішили, що треба втікати. Замовили квитки з Луганська до Києва, зібрали речі, які могли перенести в руках і поїхали. Серце стискалося при згадці про рідний дім − комфортний особняк з невеличким городом та домашньою птицею, який були змушені покинути. Та все ж, безпека та добробут їхніх дітей переважав будь-які матеріальні надбання.

Сьогодні сім’я потроху звикає до нового життя, з новими труднощами та проблемами. До таких, зокрема, можна віднести незручне розташування їхнього теперішнього житла до місцевої школи (дочка Нана у вересні має піти в другий клас), неможливість виходу на роботу, позаяк немає з ким залишити дітей). Похвилюватися батьків змусили й незначні проблеми зі здоров’ям у молодшого сина, якого спочатку вкусив собака, а потім з’явилися симптоми алергії. У всьому іншому, що стосується медикаментів, їжі та засобів гігієни, складнощів не виникає. Незважаючи ні на що, чоловік та жінка вдячні за дах над головою і допомогу добрих людей. До останніх можна віднести приватиого підприємця Німця Ігоря Васильовича, директора магазину «Маркет Теко» Шабельську Євгенію Леонівну, власницю магазину «Все для дому» Нагірну Ольгу Павлівну, виконавчого директора господарства «Нива-Біла» Жан-Поля Прюдома, небайдужих жителів села. Також за час перебування у Білій, сім’ю встиг відвідати настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Богдан Верхомій.

На прикладі цієї сім’ї можна прослідкувати долі сотень, таких як вони.. У полоні несподівано нагримілої війни, люди в страху за своє життя і життя своїх дітей почали роз’їжджатися у пошуку спокою. І хай за спинами залишалися будинки, автомобілі та різного роду матеріальні цінності, все це стало нічим у порівнянні із життям, яке в будь-який момент могли відібрати безжальні терористи.

Маємо надію, що скоро весь воєнний жах, яким все ще огортана наша країна, одержить фінал. Так чи інакше, він уже не буде щасливим, і не зітре сльози зі згорьованих загибеллю дітей матерів. Але слід пам’ятати, що ніяке зло не залишається безкарним, і кожен хто його вчиняє, все одно за це відповість. Слава Україні! Героям слава!

Аліна Сокальська

Переглядів: 206 | Додав: Alison | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz

Copyright Sergiy Kotsan © 2017
BY S.Kotsan